Історія

м.Дніпро, в минулому Катеринослав, заснований славнозвісною російською імператрицею німецького походження для зміцнення південних кордонів імперії та освоєння багатих українських і кримських земель.

Цьому сприяли великі торговельні шляхи: Петербург – Могилів – Чернігів – Ніжин – Таврійська область, Чернігів – Лубни – Катеринослав, Харків – Катеринослав та інші. Гамірливі торгові ярмарки, у яких брали участь подорожні купці, так чи інакше стимулювати виробництво місцевого товару, тому в місті одна за одною почали з’являтися великі фабрики і мануфактури. Вони вимагали все більше робочих рук, і населення Катеринослава стрімко зростало. Місто розширювалося і захоплювало нові простори. Але тут виникла неабияка проблема. Наймиловидніша висока частина Катеринослава – Соборна площа, де знаходилися палац Потьомкіна і Преображенський собор, забудовувалася мешканцями неохоче, тому що нагорі не було води.

Зараз важко в це повірити, але промисловий Катеринослав через 93 роки після свого застосування не мав централізованого водопостачання. Люди користувалися водою з рік Кільчень, Дніпро, Самара, а також – колодязів і криниць, звідки її доставляли водовози. За таких умов про подальший розвиток міської інфраструктури говорити не доводилося. І тоді міська дума, розглянувши кілька проектів водоводів, уклала угоду з приватним інженером Ротманом, взявши в заставу 5 000 карбованців.

Водоемное здание

22 червня 1869 року під керівництвом інженера Ротмана на асигнування Міністерства внутрішніх справ був побудований перший міський водопровід.

Забір води з Дніпра Здійснювався двома паровими машинами «Варгітон» біля Монастирського острова. Вода подавалася до нагорної частини міста в район, де зараз знаходиться Гірнича академія, потім, пройшовши крізь піщані фільтри, самопливом розподілялася міською мережею, улаштованою з чавунних труб діаметром 100-125 мм.

Продуктивність комплексу становила 1 000 цебрів (10 м.куб.) на добу, довжина мережі – 9 кілометрів.

Отстойник

Централізованим водопостачанням охоплювалися вулиці, на яких переважно мешкали заможні дворяни і купці – Потьомкінська (нині вул. Сергія Єфремова), Новодворянська (Володимира Вернадського), Семінарська (Володимира Моссаковського), Первозванівська (Короленко) і провулок Струковський (Євгена Коновальця). Випереджаючи події, зазначимо, що з 1902 року водопровід продовжили до Земської лікарні (імені Мечникова), а також до площі і вулиці Дворцової (плаща Шевченко, вулиця 8 Березня).

Місто продовжувало бурхливо зростати, і в 1897 році його населення становило вже 121 000 душ. Тому постало питання про будівництво більш потужного водопроводу із застосуванням нових технологій, тим паче, що місце розташування першого водозабору було обрано не зовсім вдало – нижче міста за течею ріки. Ця обставина не дозволила очищати воду до належної якості, і до міської управи постійно надходили скарги на мутність, кольоровість та сторонні запахи рідини, що лилася з кранів.

Спеціально створена комісія дійшла висновку, що перший водопровід вичерпав свої можливості і вимагає негайного розширення. Вивчивши стан і роботу водоводів Москви, Петербурга, Києва, Нижнього Новгорода і Самари, комісія вирішила просити інженерів І.Н. Вноровського, С.І. Міхіна, В.І. Стульчинського та І.Я. Езау розробити конспект-завдання для упорядкування проекту нового водопроводу продуктивністю 1 500 000 цебер (1 500 м.куб.) на добу.

16 березня 1904 року міська дума ухвалила проект і запропонувала подати його до Міністерства внутрішніх справ Росії.

2 листопада 1904 року проект був затверджений.

12 квітня 1905 року відбулися змагання (як ми кажемо сьогодні — тендер), на одержання будівельного підряду. У ньому брали участь 12 фірм, але перевага була віддана «Товариству Брянського рейкопрокатного заводу».

У квітні 1906 року між ним і міською думою був укладений контракт, що визначив остаточний термін виконання робіт щодо будівництва нового Кайдацького водопроводу – 1 травня 1908 року.

Станция биологической очистки

1 січня 1909 року почалася його фактична експлуатація. На новому водопроводі були застосовані найсучасніші на той час технології очищення.

Пропущена крізь американські фільтри надходила для остаточної обробки на двошарові англійські фільтри (щебінь, пісок). Для парових машин першого і другого підйомів була побудована котельна з трубою заввишки 52 метри.

Водоподготовка

Тоді в місті було прокладено два чавунні водоводи діаметром 450 мм, що задовільно працюють і дотепер. Водоводи подавали воду до району вулиць Петроградської (Ленінградська), Козачої (Комсомольська) і Катеринославського проспекту (Карла Маркса).

У післяреволюційний період парові агрегати були замінені на електричні машини, а от сама будівля насосної станції експлуатується дотепер, являючи собою унікальний зразок продуманої технології: в одному будинку знаходяться насоси першого і другого підйомів та устаткування для промивання фільтрів.

Водоподготовка

Також донині працюють резервуари чистої води місткістю 3 000 м.куб. з англійськими фільтрами переустатковані в 1930 році до об’єму 11 000 м.куб.

З уведенням зазначеного комплексу довжина мереж водопроводу зросла до 102 кілометрів.

Продуктивність Кайдацької насосно-фільтрувальної станції на той час становила – 5,6 тис. м.куб. на добу, проти 10 м.куб. на добу в 1869 році.

Таким чином, добова витрата води на одного мешканця досягла 27 літрів, що істотно підвищило рівень життя громадян.

Для подачі води до нагірних районів міста на подвір’ї Казанських резервуарів була побудована додаткова насосна станція підкачування (нині насосна станція №3, тупик трамваю №4), а також зведена водонапірна башта (нині ресторан «Стара вежа»). Станція була обладнана електронасосами, мала прямий зв’язок із КНФС, баштою та конторою міського водопроводу, що знаходилася на вулиці Червоній. Тут і до тепер збереглися старі будівлі: двоповерховий будинок міського водопроводу, колишня стайня і торгова будка, де можна було купити воду вартістю півкопійки за цебер.

У 1915 році в місті налічувалося 3 519 абонентів, 232 поливні крани, а повна довжина водогінної мережі, становила 53 версти і 411,7 погонних сажнів.

Катеринослав належав до когорти перших вісімнадцяти міст карської Росії, де було налагоджено водовідведення.

На березі ріки Дніпро, у районі нинішнього готелю «Дніпропетровськ», була побудована невелика дослідна установка біологічного очищення стоків продуктивністю 500 м.куб. на добу. Однак будівництво мереж каналізації здійснювалося тільки в центральні частині міста, і до 1917 року їхня довжина не перевищувала 25 кілометрів.

Централізованим водовідведенням були охоплені вулиці – Потьомкінська (Сергія Єфремова), Новодворянська (Володимира Вернадського), Петроградська (Князя Ярослава Мудрого), Семінарська (Володимира Моссаковського), Первозванівська (Короленко), Катерининський проспект (Дмитра Яворницького), провулок Струковський (Євгена Коновальця) та ряд інших.

Стічні води майже піввіку скидалися в Дніпро без очищення, і тільки з початком забудови правого і лівого берегів розпочалася поступова ліквідація неупорядкованих скидів і відведення стоків за міську смугу на очисні споруди.

Copyright © Дніпроводоканал. Використання матеріалів сайту дозволено тільки при розміщені посилання на первинне джерело                                    Фото - Ігор Булгарін